Вільям Шекспір. Біографія. Аналіз творів

    Шекспір (1564 – 1616)  – англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу,

Народився в місті Стратфорд-на-Ейвоні. Хрещений 26 квітня 1564.

По досягненні 18 років він одружився з Енн Хатауей – дочці одного заможного поміщика, яка на кілька років була старша за нього. У них було троє дітей.

Коли Вільяму було приблизно 23 роки, він переїхав до Лондона, де влаштувався на роботу. Спочатку він виконував будь дрібні роботи, а потім влаштувався в театр. Достовірно невідомо, коли почалася його кар’єра, але біографи відносять цей етап до середини 1580-х років.

1592 року Шекспір ​​був уже відомим драматургом, а також членом лондонської акторської трупи Бербеджа, яка при Якова I отримала королівський статус. До цього часу відноситься і перша згадка про «Генріха VI», яка ставилася на сцені театру «Роза», приналежному Філіпу Хенслоу.

У 1599 році його трупа побудувала новий театр на південному березі Темзи під назвою «Глобус». Через кілька років вони придбали ще один театр закритого типу

«Блекфайерс». Завдяки стрімкій театральній кар’єрі, Шекспір ​​незабаром став дуже багатою людиною. Є відомості, що вже в 1597 році він придбав один з найбільших будинків у рідному Стретфорді.  Поєднуючи акторську і драматургічну діяльність, Шекспір ​​проводив більшу частину свого часу в Лондоні, але в перервах виїжджав додому.

На початку XVII століття багато театрів Лондона закривалися через спалахи чуми. Актори, залишаючись безробітними, їхали додому. Так, незадовго до своєї смерті Шекспір ​​повернувся в Стретфорд-на-Ейвоні.  За 1606-1607 роки він написав ще кілька п’єс, а в 1613 зовсім перестав писати. Вважається, що останні три п’єси були написані спільно з іншим драматургом – Джоном Флетчером.

Шекспір ​​  помер 23 квітня 1616.

    За свою недовгу кар’єру він написав понад 37 п’єс (10 трагедій, 17 комедій, 10 історичних хронік), 154 сонета, 2 поеми та чимало романтичних віршів.

    Найбільш відомими з його творів є «Сон в літню ніч», «Король Лір», «Гамлет», «Приборкання норовливої», «Макбет», «Отелло», «Багато шуму з нічого», і звичайно ж, «Ромео і Джульєтта». Чіткої хронології появи творів Шекспіра немає.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/shekspir-biografiya-korotko

 

 Вільям Шекспір хронологічна таблиця

 

  Сонети Шекспіра. Слухати аудіо

https://www.youtube.com/watch?v=FBhHIcFElNA&t=28s

 

Сонет складається лише з двох речень. Мова ведеться від першої особи. У монолозі ліричного
героя висловлено протест проти несправедливого життя в соціумі, де все йде шкереберть. Соціальні, етичні, естетичні та філософські проблеми розкриваються через антитезу (зло — добро, істина — дурниця, честь — бруд, розкіш — злидні). Художній світ зображено жахливим, туг немає місця мистецтву, красі й істині. Від такого хаосу в суспільстві ліричний герой бажає знайти забуття в смерті. Він самотній, глибоко страждає, але при тому не перестає мислити й відчувати серцем. Автор протиставляє мислячу особистість (англ, займенник І (я) світові, що потерпає від зла.
Анафора (повтор початку) у десяти рядках сонета посилює безкінечну трагедію й журливий настрій. Сонет має певне обрамлення, перше та друге речення розпочинаються зі слова стомившись (англ. Tired).
       Композиційно сонет складається із зав’язки (яка є тезою про життєві прикрощі, що унеможливлюють бажання жити) і розв’язки (яка є антитезою, бо, всупереч негараздам, зажди є світлий вихід із будь-якої ситуації). Ліричний герой доходить позитивного висновку: якщо він кохає, то мусить мати  сили жити.
Тема   - протест проти несправедливого життя в соціумі
Ідея   - протиставлення мислячої особистості світові, що потерпає від зла
Ліричний герой    самотній, дуже страждає, але не перестає мислити і відчувати серцем
Художні засоби   - антитеза (зло – добро, істина – дурниця),  анафора ( повторення і),  мова ведеться від першої особи, вірш складається з двох речень
Джерело: https://dovidka.biz.ua/sonet-66-shekspir-analiz

 В.Шекспір. Сонет 66

Зову я смерть. Мне видеть невтерпёж Достоинство, что просит подаянья, Над простотой глумящуюся ложь, Ничтожество в раскошном одеянье, И совершенству ложный приговор, И девственность, поруганную грубо, И неуместной почести позор, И мощь в плену у немощи беззубой, И прямоту, что глупостью слывёт, И глупость в маске мудреца, пророка, И вдохновения зажатый рот, И праведность на службе у порока. Всё мерзостно, что вижу я вокруг... Но как тебя покинуть, милый друг! С.Маршак

Стомившися, вже смерті я благаю, Бо скрізь нікчемність в роскоші сама, І в злиднях честь доходить до одчаю, І чистій вірності шляхів нема, І силу неміч забива в кайдани, І честь дівоча втоптана у бруд, І почесті не тим, хто гідний шани, І досконалості ганебний суд, І злу — добро поставлене в служниці, І владою уярмлені митці, І істину вважають за дурниці, І гине хист в недоума руці; Стомившись тим, спокою прагну я, Та вмерти не дає любов моя. Д.Паламарчук.

 

С.Маршак зробив довільний переказ Шекспірівського сонета — витончений, на високому рівні майстерності. Перед нами постають дуже поетичні, естетичні рядки, які пестять наш слух. Але Шекспір постає надто виструнченим у його перекладі. Творче відтворення Самуїлом Маршаком сонетів Шекспіра є продовженням традицій російського поетичного перекладу, яку започаткував В. Жуковський, і про яку ще раніше Пушкін сказав: "Подстрочный перевод никогда не может быть верен".

      Дмитро Паламарчук бездоганно володіє віршем та мовою. Але не прагне подати поета 18-го століття, у якому цілком нормальними були деяка грубість вислову і нестриманість у мовних засобах, у елегантній "обгортці". Він використав усі стилістичні і версифікаційні можливості для відтворення болю, неспокою, благородного гніву.

Обидва перекладачі чітко дотримуються схеми римування оригіналу, тобто англійського сонета. Схвильованість поет виражає шляхом використання анафори — 10 рядків оригіналу розпочинаються зі слова "And". Cтільки ж рядків розпочинаються з "І" в українському перекладі. У Маршака лише 8 рядків, що розпочинаються сполучником "И" . Шекспір використав прийом градації: у кожному рядку він перераховує неподобства, які бачить навкруги, підводячи читача до розуміння того обурення, яке шматує поетове серце. Шекспір перерахував 15 явищ (іменників), які викликають у нього огиду. В російському перекладі можна знайти 14 явищ, а в українському — 13.

Загалом, обидва перекладачі передають переклади витонченіші, ніж оригінал. В оригіналі "cry", "maiden", в перекладах зову — благаю, девственность — честь дівоча, а "tounge-tied" взагалі ігнорується перекладачами. Кожен з перекладачів подає Шекспіра у власному прочитанні: Маршак — у творчому переспіві, а Паламарчук прагне до більш-менш точного відтворення оригіналу. Проте в поезії це зробити іще важче ніж у прозі. Недаремно Жуковський сказав: "Перекладач у прозі — раб, перекладач у поезії — суперник".

 

Вільям Шекспір Сонет 116 аналіз

     Головною темою сонета Шекспіра є визначення справжнього кохання. Провідними мотивами цього вірша є незмінність справжнього кохання з плином часу й те, що саме справжнє кохання є духовним орієнтиром у просторі.

Це сонет-клятва, ліричний герой присягається у вірності кохання, усвідомлюючи всі життєві випробування, які можуть затьмарити почуття.

Художній світ сонета надзвичайно широкий, він розширюється до меж Усесвіту, сягаючи висоти зірки, за якою пливе мандрівний човник кохання («the star to every wand’rirg bark»), і водночас концентрується на особі однієї людини — на трояндових вустах і щоках («rosy lips and cheeks»).

Тема - визначення кохання

Ідея -  справжнє кохання з плином часу не згасає

Ліричний герой     присягається у вірності коханню, усвідомлюючи всі життєві випробування, які можуть затьмарити почуття

Художні засоби    -  метафори ( любов – маяк, зірка)

Сутність кохання розкривається в оригіналі сонета метафорично. У першому катрені проголошується глибинність і непохитність цього почуття. Так, любов є зіркою («the star»), на яку орієнтуються мореплавці, це може бути Північна зірка, яку завжди можна відшукати в безхмарному небі, і, прямуючи за нею, мореплавець ніколи не схибить. Любов є «ever-fixed mark» — морськими координатами, за якими веде свій корабель мореплавець. Морська стихія є домінантою в цьому катрені. Тож любов як бурхливе море, і треба бути обізнаним і терплячим, щоб уміло вести свій корабель. У другому катрені задано як вертикаль цього почуття — висота зірки, так і горизонталь — терпіння, віра й християнська надія.

У третьому катрені любов порівнюється з вічністю. Любов протиставляється часу, вона не рахується годинами або тижнями. Звертаючись знову до образу компаса («Within his bending sickle’s compass соте»), автор утверджує думку про обережність у плаванні на човні кохання серед буремних вод часу. Хоча слово compassв цьому контексті використовується в іншому значенні — sickle’s compass (дослівно укр «окружність серпа»), але тематично належить попередньому катрену.

 Сонет 116

He буду я чинити перешкоди
Єднанню двох сердець.
То не любов.
Що розцвіта належно від нагоди
І на віддаленні вгасає знов.
Любов — над бурі введений маяк,
ІЦо кораблям шле промені надії,
Це вірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.
Любов не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі
І щік, і уст незайману красу.
Тон серп любові справжньої не ріже.
Як це брехня я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав.

(Переклад з англійської Дмитра Паламарчука)

Джерело: https://dovidka.biz.ua/shekspir-sonet-116-analiz 

Сонет 130 аналіз

Ліричною героїнею вірша є «смаглява леді», а її поетичний портрет — центральною темою.  Утім, пошуки імені коханої В. Шекспіра — марна справа, оскільки митець писав не про якусь реальну жінку, а створював сам образ кохання, що пережив століття. Не так вже й важливо, кому насправді поет присвячував свої сонети, головне, що він розкрив усе багатство й розмаїття проявів кохання, невмирущість цього почуття в часі.

Тема   - природна краса земної жінки

Ідея -  земна жінка – найкраща

Ліричний герой     захоплюється природною красою земної жінки

Художні засоби    - порівняння: «мов з дроту чорного коса», «корал ніжніший   за її уста»

У сонеті В. Шекспіра оспівується природна краса земної жінки, вона не ідеалізується, як у сонетах Ф. Петрарки. Шекспір майстерно добирає слова на честь жінки, у тому числі вдається до порівняння задля увиразнення її рідкісної, виняткової краси («rare»), в українському перекладі «найкраща з-поміж всіх»).

В українському перекладі виникають нові образи, близькі українському фольклору. Так, лірична героїня в перекладі твору «дише так вона, як дишуть люди», а «не конвалії між диких трав». В оригіналі твору подих порівнюється з витонченими парфумами («And in some perfumes is there more delight/ Than in the breath that from my mistress reeks»)

Вільям Шекспір Сонет 130 англійською

Му mistress’ eyes are nothing like the sun;

Coral is far more red than her lips’ red;

If snow be white, why then her breasts are dun;

Tf hairs be wires, black wires grow on her head;

I have seen roses damasked, red and white,

But no such roses see I in her cheeks;

And in some perfumes is there more delight

Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well

I know That music hath a far more pleasing sound.

I grant I never saw a goddess go;

My mistress, when she walks, treads on the ground.

And yet, by heaven, I think my love as rare

As any she belied with false compare.