Вільям Шекспір. Біографія. Аналіз творів

    Шекспір (1564 – 1616)  – англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу,

Народився в місті Стратфорд-на-Ейвоні. Хрещений 26 квітня 1564.

По досягненні 18 років він одружився з Енн Хатауей – дочці одного заможного поміщика, яка на кілька років була старша за нього. У них було троє дітей.

Коли Вільяму було приблизно 23 роки, він переїхав до Лондона, де влаштувався на роботу. Спочатку він виконував будь дрібні роботи, а потім влаштувався в театр. Достовірно невідомо, коли почалася його кар’єра, але біографи відносять цей етап до середини 1580-х років.

1592 року Шекспір ​​був уже відомим драматургом, а також членом лондонської акторської трупи Бербеджа, яка при Якова I отримала королівський статус. До цього часу відноситься і перша згадка про «Генріха VI», яка ставилася на сцені театру «Роза», приналежному Філіпу Хенслоу.

У 1599 році його трупа побудувала новий театр на південному березі Темзи під назвою «Глобус». Через кілька років вони придбали ще один театр закритого типу

«Блекфайерс». Завдяки стрімкій театральній кар’єрі, Шекспір ​​незабаром став дуже багатою людиною. Є відомості, що вже в 1597 році він придбав один з найбільших будинків у рідному Стретфорді.  Поєднуючи акторську і драматургічну діяльність, Шекспір ​​проводив більшу частину свого часу в Лондоні, але в перервах виїжджав додому.

На початку XVII століття багато театрів Лондона закривалися через спалахи чуми. Актори, залишаючись безробітними, їхали додому. Так, незадовго до своєї смерті Шекспір ​​повернувся в Стретфорд-на-Ейвоні.  За 1606-1607 роки він написав ще кілька п’єс, а в 1613 зовсім перестав писати. Вважається, що останні три п’єси були написані спільно з іншим драматургом – Джоном Флетчером.

Шекспір ​​  помер 23 квітня 1616.

    За свою недовгу кар’єру він написав понад 37 п’єс (10 трагедій, 17 комедій, 10 історичних хронік), 154 сонета, 2 поеми та чимало романтичних віршів.

    Найбільш відомими з його творів є «Сон в літню ніч», «Король Лір», «Гамлет», «Приборкання норовливої», «Макбет», «Отелло», «Багато шуму з нічого», і звичайно ж, «Ромео і Джульєтта». Чіткої хронології появи творів Шекспіра немає.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/shekspir-biografiya-korotko

 

 Вільям Шекспір хронологічна таблиця

 

  Сонети Шекспіра. Слухати аудіо

https://www.youtube.com/watch?v=FBhHIcFElNA&t=28s

 

Сонет складається лише з двох речень. Мова ведеться від першої особи. У монолозі ліричного
героя висловлено протест проти несправедливого життя в соціумі, де все йде шкереберть. Соціальні, етичні, естетичні та філософські проблеми розкриваються через антитезу (зло — добро, істина — дурниця, честь — бруд, розкіш — злидні). Художній світ зображено жахливим, туг немає місця мистецтву, красі й істині. Від такого хаосу в суспільстві ліричний герой бажає знайти забуття в смерті. Він самотній, глибоко страждає, але при тому не перестає мислити й відчувати серцем. Автор протиставляє мислячу особистість (англ, займенник І (я) світові, що потерпає від зла.
Анафора (повтор початку) у десяти рядках сонета посилює безкінечну трагедію й журливий настрій. Сонет має певне обрамлення, перше та друге речення розпочинаються зі слова стомившись (англ. Tired).
       Композиційно сонет складається із зав’язки (яка є тезою про життєві прикрощі, що унеможливлюють бажання жити) і розв’язки (яка є антитезою, бо, всупереч негараздам, зажди є світлий вихід із будь-якої ситуації). Ліричний герой доходить позитивного висновку: якщо він кохає, то мусить мати  сили жити.
Тема   - протест проти несправедливого життя в соціумі
Ідея   - протиставлення мислячої особистості світові, що потерпає від зла
Ліричний герой    самотній, дуже страждає, але не перестає мислити і відчувати серцем
Художні засоби   - антитеза (зло – добро, істина – дурниця),  анафора ( повторення і),  мова ведеться від першої особи, вірш складається з двох речень
Джерело: https://dovidka.biz.ua/sonet-66-shekspir-analiz

 В.Шекспір. Сонет 66

Зову я смерть. Мне видеть невтерпёж Достоинство, что просит подаянья, Над простотой глумящуюся ложь, Ничтожество в раскошном одеянье, И совершенству ложный приговор, И девственность, поруганную грубо, И неуместной почести позор, И мощь в плену у немощи беззубой, И прямоту, что глупостью слывёт, И глупость в маске мудреца, пророка, И вдохновения зажатый рот, И праведность на службе у порока. Всё мерзостно, что вижу я вокруг... Но как тебя покинуть, милый друг! С.Маршак

Стомившися, вже смерті я благаю, Бо скрізь нікчемність в роскоші сама, І в злиднях честь доходить до одчаю, І чистій вірності шляхів нема, І силу неміч забива в кайдани, І честь дівоча втоптана у бруд, І почесті не тим, хто гідний шани, І досконалості ганебний суд, І злу — добро поставлене в служниці, І владою уярмлені митці, І істину вважають за дурниці, І гине хист в недоума руці; Стомившись тим, спокою прагну я, Та вмерти не дає любов моя. Д.Паламарчук.

 

С.Маршак зробив довільний переказ Шекспірівського сонета — витончений, на високому рівні майстерності. Перед нами постають дуже поетичні, естетичні рядки, які пестять наш слух. Але Шекспір постає надто виструнченим у його перекладі. Творче відтворення Самуїлом Маршаком сонетів Шекспіра є продовженням традицій російського поетичного перекладу, яку започаткував В. Жуковський, і про яку ще раніше Пушкін сказав: "Подстрочный перевод никогда не может быть верен".

      Дмитро Паламарчук бездоганно володіє віршем та мовою. Але не прагне подати поета 18-го століття, у якому цілком нормальними були деяка грубість вислову і нестриманість у мовних засобах, у елегантній "обгортці". Він використав усі стилістичні і версифікаційні можливості для відтворення болю, неспокою, благородного гніву.

Обидва перекладачі чітко дотримуються схеми римування оригіналу, тобто англійського сонета. Схвильованість поет виражає шляхом використання анафори — 10 рядків оригіналу розпочинаються зі слова "And". Cтільки ж рядків розпочинаються з "І" в українському перекладі. У Маршака лише 8 рядків, що розпочинаються сполучником "И" . Шекспір використав прийом градації: у кожному рядку він перераховує неподобства, які бачить навкруги, підводячи читача до розуміння того обурення, яке шматує поетове серце. Шекспір перерахував 15 явищ (іменників), які викликають у нього огиду. В російському перекладі можна знайти 14 явищ, а в українському — 13.

Загалом, обидва перекладачі передають переклади витонченіші, ніж оригінал. В оригіналі "cry", "maiden", в перекладах зову — благаю, девственность — честь дівоча, а "tounge-tied" взагалі ігнорується перекладачами. Кожен з перекладачів подає Шекспіра у власному прочитанні: Маршак — у творчому переспіві, а Паламарчук прагне до більш-менш точного відтворення оригіналу. Проте в поезії це зробити іще важче ніж у прозі. Недаремно Жуковський сказав: "Перекладач у прозі — раб, перекладач у поезії — суперник".

 

Вільям Шекспір Сонет 116 аналіз

     Головною темою сонета Шекспіра є визначення справжнього кохання. Провідними мотивами цього вірша є незмінність справжнього кохання з плином часу й те, що саме справжнє кохання є духовним орієнтиром у просторі.

Це сонет-клятва, ліричний герой присягається у вірності кохання, усвідомлюючи всі життєві випробування, які можуть затьмарити почуття.

Художній світ сонета надзвичайно широкий, він розширюється до меж Усесвіту, сягаючи висоти зірки, за якою пливе мандрівний човник кохання («the star to every wand’rirg bark»), і водночас концентрується на особі однієї людини — на трояндових вустах і щоках («rosy lips and cheeks»).

Тема - визначення кохання

Ідея -  справжнє кохання з плином часу не згасає

Ліричний герой     присягається у вірності коханню, усвідомлюючи всі життєві випробування, які можуть затьмарити почуття

Художні засоби    -  метафори ( любов – маяк, зірка)

Сутність кохання розкривається в оригіналі сонета метафорично. У першому катрені проголошується глибинність і непохитність цього почуття. Так, любов є зіркою («the star»), на яку орієнтуються мореплавці, це може бути Північна зірка, яку завжди можна відшукати в безхмарному небі, і, прямуючи за нею, мореплавець ніколи не схибить. Любов є «ever-fixed mark» — морськими координатами, за якими веде свій корабель мореплавець. Морська стихія є домінантою в цьому катрені. Тож любов як бурхливе море, і треба бути обізнаним і терплячим, щоб уміло вести свій корабель. У другому катрені задано як вертикаль цього почуття — висота зірки, так і горизонталь — терпіння, віра й християнська надія.

У третьому катрені любов порівнюється з вічністю. Любов протиставляється часу, вона не рахується годинами або тижнями. Звертаючись знову до образу компаса («Within his bending sickle’s compass соте»), автор утверджує думку про обережність у плаванні на човні кохання серед буремних вод часу. Хоча слово compassв цьому контексті використовується в іншому значенні — sickle’s compass (дослівно укр «окружність серпа»), але тематично належить попередньому катрену.

 Сонет 116

He буду я чинити перешкоди
Єднанню двох сердець.
То не любов.
Що розцвіта належно від нагоди
І на віддаленні вгасає знов.
Любов — над бурі введений маяк,
ІЦо кораблям шле промені надії,
Це вірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.
Любов не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі
І щік, і уст незайману красу.
Тон серп любові справжньої не ріже.
Як це брехня я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав.

(Переклад з англійської Дмитра Паламарчука)

Джерело: https://dovidka.biz.ua/shekspir-sonet-116-analiz 

Сонет 130 аналіз

Ліричною героїнею вірша є «смаглява леді», а її поетичний портрет — центральною темою.  Утім, пошуки імені коханої В. Шекспіра — марна справа, оскільки митець писав не про якусь реальну жінку, а створював сам образ кохання, що пережив століття. Не так вже й важливо, кому насправді поет присвячував свої сонети, головне, що він розкрив усе багатство й розмаїття проявів кохання, невмирущість цього почуття в часі.

Тема   - природна краса земної жінки

Ідея -  земна жінка – найкраща

Ліричний герой     захоплюється природною красою земної жінки

Художні засоби    - порівняння: «мов з дроту чорного коса», «корал ніжніший   за її уста»

У сонеті В. Шекспіра оспівується природна краса земної жінки, вона не ідеалізується, як у сонетах Ф. Петрарки. Шекспір майстерно добирає слова на честь жінки, у тому числі вдається до порівняння задля увиразнення її рідкісної, виняткової краси («rare»), в українському перекладі «найкраща з-поміж всіх»).

В українському перекладі виникають нові образи, близькі українському фольклору. Так, лірична героїня в перекладі твору «дише так вона, як дишуть люди», а «не конвалії між диких трав». В оригіналі твору подих порівнюється з витонченими парфумами («And in some perfumes is there more delight/ Than in the breath that from my mistress reeks»)

Вільям Шекспір Сонет 130 англійською

Му mistress’ eyes are nothing like the sun;

Coral is far more red than her lips’ red;

If snow be white, why then her breasts are dun;

Tf hairs be wires, black wires grow on her head;

I have seen roses damasked, red and white,

But no such roses see I in her cheeks;

And in some perfumes is there more delight

Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well

I know That music hath a far more pleasing sound.

I grant I never saw a goddess go;

My mistress, when she walks, treads on the ground.

And yet, by heaven, I think my love as rare

As any she belied with false compare.

  

Про твір

Роман «Собор Паризької Богоматері» Гюго вперше опублікував у 1831 році. Твір став
першим історичним романом, написаним французькою мовою. Історики літератури зазначають, що головним героєм книги є сам Собор Паризької Богоматері – католицький храм у Парижі.

На сайті ви можете читати онлайн короткий зміст «Собору Паризької Богоматері» за розділами. Короткий переказ підійде для підготовки до уроку літератури, перевірочної роботи, для щоденника.

Подробнее: https://obrazovaka.ru/books/gyugo/sobor-parizhskoy-bogomateri

Місце та час дії

Події роману відбуваються у 1480-х роках у Франції, у Парижі: у самому Соборі, на Соборній та Гревській площах, у «Дворі чудес».

Головні герої

• Есмеральда – 16 років, танцівниця-циганка, сирота, була напрочуд красива.

• Клод Фролло – 36 років, «суворий, похмурий» священик, архідиякон Жозаський.

• Квазімодо – глухий горбун «близько двадцяти років», сирота, дзвонар Собору Паризької Богоматері.

Інші персонажі

• П'єр Гренгуар – поет і філософ, який приєднався до волоцюг.

• Феб де Шатопер – капітан, офіцер, який любив жіноче суспільство.

• Жоаннес Фролло де Молендіно – школяр, молодший брат Клода.

• Клопен Труйльфу – король волоцюг та жебраків.

• Флер-де-Ліс – дівчина зі знатної родини, наречена Феба.

• Сестра Гудула (Пакетта Шантфлері) – затворниця щуриної нори, «брехівниця», мати Есмеральди.

Короткий зміст

За кілька років до того, як написати роман у задній частині однієї з веж собору Паризької Матері Божої, автор відкрив це слово грецькою мовою - "" amagkn ", перекладений як" рок ". "Це слово породило справжню книгу".

Книга 1

I - III

6 січня 1482 р. Був фестиваль, який об'єднав фестиваль хрещення з фестивалем джестерів. У будівлі Палацу справедливості було надано таємницю - моральний суд "Праведний суд" Найсвятішої Діви Марії ".

Очікувалося приїзд послів з Фландрії. Вони запізнилися, але автор таємниці, майстер
П'єра Гренгуара наказав розпочати. Виступ був справді красивим, сповненим метафор, але не зовсім зрозумілим натовпом. Тому люди легко відволікали жебрак, який увійшов до залу. Вистава відновилася. Але незабаром його знову перервали - двері залу відчинилися і оголосили про приїзд кардинала.

IV

Мистерию вновь возобновили, но люди то и дело отвлекались на прибывающих послов. Вдруг один из гостей предложил вместо просмотра мистерии устроить избрание шутовского папы – пусть желающие по очереди просовывают голову в какое-нибудь отверстие и корчат гримасы.

V – VI

К сожалению, зрителей мистерии более не осталось – все были увлечены избранием шутовского папы.

Королем шутов избрали одноглазого горбуна Квазимодо, у которого горб был не только на спине, но и на груди. На горбуна надели картонную тиару и нелепую мантию шутов, усадили на носилки и понесли в сторону площади.

Книга 2

I – III

Когда Гренгуар вышел из Дворца, было уже темно. В расстройстве он даже хотел утопиться, но решил пойти на Гревскую площадь. Тут он увидел танцующую на персидском ковре прекрасную цыганку с бубном в руках.

Когда девушка прекратила танцевать, она подозвала к себе белую козочку с позолоченными рожками, которую называла Джали. Животное отвечало на ее вопросы, стуча копытцем по бубну. Мрачный мужчина в толпе сказал, что это колдовство.

На площади появилась процессия шутовского папы. Тот самый мрачный мужчина сорвал с Квазимодо шутовские атрибуты и приказал следовать за ним. Гренгуар узнал в этом мужчине своего учителя герметики, отца Клода Фролло.

IV

Гренгуар, надеясь найти себе кров, последовал за цыганкой. Поэт стал свидетелем того, как на девушку напали двое мужчин. Один из них был Квазимодо. На крик Гренгуара прибыли солдаты и схватили горбуна. Спаситель цыганки представился капитаном Фебом де Шатопером.

V – VI

Гренгуар долго блуждал по незнакомым улицам, пока не вышел на обширную площадь – Двор чудес. Поэт очутился в квартале воров и нищих.

Гренгуара схватили и поволокли к королю нищих – Клопену Труйльфу. В нем поэт узнал того самого оборванца, который утром «нанес первый удар его мистерии». Прежде чем повесить Гренгуара, ему предложили попробовать спастись, пройдя испытание. Нищие принесли чучело, увешанное множеством колокольчиков. Гренгуар должен был беззвучно достать из кармана чучела кошелек. Поэт не справился с задачей, его потащили вешать.

В последний момент Клопен вспомнил, что Гренгуар может спастись, если какая-то из женщин «захочет его взять». Неожиданно из толпы вышла Эсмеральда. Цыганский король поженил их «на четыре года».

VII

Эсмеральда привела Гренгуара к себе в каморку. Поэт хотел было воспользоваться

правами мужа, но девушка тут же дала ему отпор, достав кинжал. Эсмеральда показала Гренгуару свой талисман – обтянутую зеленым шелком ладанку, которую носила на шее.

Книга 3

I – II

Автор описывает историю создания Собора Богоматери. «Каждая сторона, каждый камень почтенного памятника – это не только страница истории Франции, но и истории науки и искусства».

Книга 4

I

За 16 лет дописываемых событий в яслях на паперти Собора Парижской Богоматери обнаружили безобразного подброшенного младенца. Один его глаз закрывала бородавка. Ребенка усыновил молодой священник Клод Фролло.

II

Еще совсем маленьким Клода отправили учиться. Он изучал богословие, медицину, латынь, греческий и древнееврейский. Главной целью его жизни была наука.

Когда чума унесла жизни его родителей, молодой священник взял к себе на воспитание маленького брата Жеана. В 20 лет Клод был назначен священнослужителем Собора Парижской Богоматери.

Усыновленного 16 лет назад младенца-уродца Клод назвал «Квазимодо», что означало по-латыни «почти», «как будто бы».

III – IV

По милости приемного отца Клода Фролло Квазимодо в 14 лет стал звонарем Собора Парижской Богоматери. Злой, с непомерной физической силой, горбун был глухим и слышал только звон колоколов. Однако Квазимодо очень любил Клода.

V – VI

Клод, изучив доступные науки, начал интересоваться алхимией, астрологией и герметикой. Народ считал «Квазимодо дьяволом, а Клода Фролло – колдуном».

Книга 5

I – II

Как-то Клода посетил сам Людовик XI, назвав себя другим именем. В беседе с ним священник высказался, что верит только в Бога, а истинной наукой считает алхимию. Клод считал, что печатная «книга убьет здание», указав на собор. Автор объяснил, что в этих словах был заключен страх духовного лица перед книгопечатанием.

Книга 6

I

Квазимодо привели в суд. Судья, как и подсудимый, был глухим. Это обстоятельство очень веселило всех присутствовавших. Квазимодо приговорили к публичному наказанию.

II – III

В Роландовой башне находилась келья – «Крысиная нора», в которой женщины оплакивали своих родителей, любовников и прегрешения. Во времена описываемых событий в келье находилась «вретишница» – сестра Гудула, которая ненавидела цыган, а особенно Эсмеральду.

Автор описывает разговор парижанок. Одна из них поведала рассказ о девушке-сироте Пакетте Шантфлери. Ее маленькую прекрасную дочь украли цыгане. Взамен Пакетте подбросили младенца-уродца (его усыновил Клод Фролло). После случившегося Шантфлери исчезла.

IV – V

Квазимодо привели на площадь. Горбун был безучастен, когда палач его стегал. Затем Квазимодо привязали к позорному столбу. Оскорбления, брань, насмешки и камни сыпались на горбуна со всех сторон. В толпе Квазимодо увидел Клода, но тот поспешил уйти с площади.

Вдруг Квазимодо заметался, криками прося пить. Из толпы вышла Эсмеральда и напоила горбуна из своей фляги.

Книга 7

I

Знатная девушка Флер-де-Лис, невеста Феба, увидела Эсмеральду на площади и
позвала к себе. Но когда цыганка вошла, Флер-де-Лис и ее подруги приняли цыганку очень холодно, начали злорадствовать, так как были уязвлены ее поразительной красотой. Когда козочка цыганки сложила из букв слово «Феб», Флер-де-Лис разразилась рыданиями, и «колдунью» Эсмеральду прогнали.

II

Гренгуар теперь развлекал народ акробатическими трюками. Поэт рассказал Клоду, как примкнул к бродягам и стал мужем Эсмеральды, о ее амулете, который должен помочь ей найти родителей, но потеряет силу, если девушка утратит целомудрие.

III – V

Жеан случайно стал свидетелем того, как Клод читал какую-то рукопись, размышлял над ней вслух, а затем вырезал на стене греческое слово «’АМАГКН».

VI – VII

Священник узнал, что Фебу предстоит свидание с Эсмеральдой. Спрятав свое лицо, Клод предложил Фебу денег на оплату каморки, куда офицер смог бы позвать Эсмеральду. Взамен Клод хотел наблюдать за их встречей. Феб согласился и провел спутника в соседнюю каморку.

VIII

Оставшись наедине с Фебом, Эсмеральда призналась мужчине в любви, хотела, чтобы они обвенчались. Офицер притворялся влюбленным в девушку, соблазняя ее. Неожиданно Эсмеральда увидела над офицером кинжал и бледное лицо мужчины. Клод ударил Феба. Эсмеральда потеряла сознание, но в последний миг ощутила на своих устах жгучий поцелуй.

Когда она очнулась, священник исчез, а солдаты решили, что «колдунья заколола кинжалом капитана».

Книга 8

I – III

Гренгуар случайно оказался на суде цыганки и ее козочки Джали. Животное выполнило все те трюки, которые делало на площади, поэтому у суда не было сомнений в том, что «коза была сам дьявол».

Судья распорядился применить пытку. Палач надел на ножку девушки «испанский сапог», и только он начал сжиматься, как Эсмеральда во всем созналась. Ее приговорили к повешению за колдовство, распутство и убийство сэра Феба де Шатопера.

IV

Когда Эсмеральда находилась в темнице, к ней пришел Клод. Священник признался ей в любви. Эсмеральда прогнала Клода, называя его убийцей и чудовищем.

V – VI

Перед повешением Эсмеральду привезли на покаяние к Собору Богоматери. Девушка увидела на балконе живого Феба и прокричала его имя. Поняв, что ее приговорили к смерти за убийство офицера, девушка упала в обморок.

Неожиданно появившийся Квазимодо схватил Эсмеральду и с криками: «Убежище!» скрылся в соборе, в стенах которого приговоренная была неприкосновенна.

Книга 9

I

Клод не видел, как Квазимодо украл цыганку. Он до позднего вечера, бредя и не помня себя, слонялся по окраинам Парижа. Поздним вечером он вернулся к собору и в полночь у противоположного угла башни увидел Эсмеральду. Он решил, что это ее призрак.

II – III

Квазимодо принес Эсмеральду в келью, предназначенную «для ищущих убежища». Сердобольные женщины передали ей одежду, горбун принес ей корзину с едой и тюфяк в качестве постели. Вскоре к девушке прибежала ее козочка. Также горбун дал цыганке свисток, чтобы она могла позвать его в случае необходимости.

IV

Как-то Эсмеральда заметила на площади Феба и попросила Квазимодо привести офицера к ней. Но Феб не захотел идти с горбуном, решив, что перед ним посланник с того света – офицер был уверен, что Эсмеральду повесили. Цыганке горбун сказал, что не нашел Феба.

V – VI

Архидьякон узнал о спасении цыганки. Клод бредил ночами, «его снова стала жечь плотская страсть». В одну из таких ночей Клод отправился к Эсмеральде, сжал девушку в объятиях, не обращая внимания на ее отпор. Цыганка нащупала свисток Квазимодо. Горбун тут же прибежал на сигнал. Он держал в руках тесак и едва не убил Клода. Разъяренный священник ушел. Клод решил, что «она не достанется никому».

Книга 10

I – III

Клод сообщил Гренгуару, что находящуюся в соборе Эсмеральду через три дня должны повесить. Священник предложил Гренгуару помочь спасти цыганку – прийти в церковь и обменяться с ней одеждой, чтобы девушка смогла незаметно сбежать.

Не желая рисковать своей жизнью, Гренгуар придумал иной план. Он раззадорил бродяг, и армия нищих толпой двинулась к собору освобождать Эсмеральду.

IV– VII

Клопен Труйльфу построил свое вооруженное войско перед Собором Богоматери. Он обратился с речью о том, что их сестра невиновна, и они требуют выдать им девушку. Но им никто не ответил. Квазимодо же был глухой, поэтому решил, что бродяги пришли причинить Эсмеральде вред. Горбун сбросил на бродяг огромное бревно, сыпал камни, вылил расплавленный свинец. Примкнувший к бродягам Жеан взобрался по лестнице на выступ собора. Квазимодо схватил школяра за ноги и принялся «вращать им над бездной, словно пращей», а затем сбросил вниз. По приказу короля мятеж бродяг был подавлен королевскими солдатами.

Когда Квазимодо вошел в келью к Эсмеральде, то увидел, что комната пуста.

Книга 11

Эсмеральду с козочкой забрали Гренгуар и пожелавший оставаться инкогнито Клод. Они на лодке переправились к особняку Барбо. Выйдя из лодки, Гренгуар взял козочку и быстро скрылся.

Схватив Эсмеральду за руку, Клод повел ее к Гревской площади. Цыганка сказала, что боится виселицы меньше, чем его. Когда Эсмеральда убегала от Клода, он окликнул затворницу Гудулу, и та крепко схватила девушку.

Затворница рассказала Эсмеральде, как цыгане украли ее дочь, и показала детский башмачок. Эсмеральда достала из ладанки такой же. Затворница поняла, что цыганка – ее дочь, помогла ей спрятаться в келье. Но когда на площадь подъехали солдаты, Эсмеральда услышала голос Феба и выдала себя.

Солдаты схватили Гудулу и Эсмеральду. Женщина пыталась защитить дочь, но ее оттолкнули, и она смертельно ударилась головой о мостовую.

II

Горбун увидел, как Клод наблюдал за повешением Эсмеральды. «В самое страшное мгновение» священник засмеялся «сатанинским смехом». Квазимодо в порыве ярости столкнул архидьякона.

III

В этот же день Квазимодо исчез из Собора Богоматери. Гренгуару удалось спасти козочку и добиться успеха как драматургу. «Феб де Шатопер тоже кончил трагически. Он женился».

IV

После казни труп Эсмеральды отнесли в склеп Монфокона. Спустя полтора или два года там нашли два скелета – мужской скелет, крепко обнимавший женский. Хребет мужского скелета был искривлен, но он не был повешен. «Когда его захотели отделить от скелета, который он обнимал, он рассыпался прахом».

И что в итоге?

Эсмеральда – повешена по ложному обвинению и доносу Клода Фролло.

Клод Фролло – убит Квазимодо: увидев, как Клод смеётся, наблюдая за казнью Эсмеральды, горбун в ярости столкнул его с башни собора.

Квазимодо – сталкивает Клода с одной из башен собора, исчезает из собора после казни Эсмеральды, через пару лет его скелет находят рядом с её скелетом в склепе Монфокона.

Пьер Гренгуар – добивается успеха как драматург.

Феб де Шатопер – женится на Флёр-де-Лис.

Клопен Труйльфу – убит солдатами короля во время попытки вызволить Эсмеральду из Собора Парижской Богоматери.

Флёр-де-Лис – выходит замуж за Феба.

Сестра Гудула (Пакетта Шантфлери) – узнав в Эсмеральде свою дочь, пытается защитить её, но погибает от удара головой о мостовую.

 

Висновок
У романі «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго розвиває теми любові, краси, протистояння в людині християнських догм та людських слабкостей, торкається проблеми народу та народної непокори. Сам Собор Богоматері, що є у християнстві символом моделі світу, у творі стає ареною земних пристрастей, незримим свідком ключових подій.
Рекомендуємо не зупинятися на короткому переказі «Собору Паризької Богоматері», а оцінити чудовий твір В. Гюго у повному варіанті.

 

 

Тест по роману

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=2203260

Середньовіччя як доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських і східних літератур.

 

1.   Хронологічні межі Середньовіччя

    Середньовіччя — період європейської історії, що тривав від V ст. (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, яка припадає на кінець XV століття — початок XVI століття. За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько IX—XI ст.).

Основні періоди:

• Раннє Середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.);

• Високе Середньовіччя (XI-XIV ст.);

• Пізнє Середньовіччя (XIV-XVI ст.) — у цей час розпочалася централізація держав під королівською владою.

2. Загальна характеристика середньовічної літератури

     Зародження середньовічної літератури ознаменувалося появою християнських євангелій (І ст.),

релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340 - 397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 р.; «Про град Божий», 410-428 рр.), перекладу Біблії латинською мовою, здійсненого Єронімом (до 410 року).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя обумовлено трьома основними факторами: впливом античності, християнством та народною творчістю «варварських» народів.

       Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у ХІІ-ХІІІ століття. Згасання середньовічної культури і початок якісно нової стадії — Відродження (Ренесанс) — припадає на XIV ст., розпочавшись в Італії, а пізніше, у XV ст., поширившись на решту країн Західної Європи.

3. Естетика середньовічної літератури

     У середні віки виникає нова, порівняно з античністю, система естетичного мислення.

Деміфологізація. Античні сюжети і поетика вже не спиралися на міфологічний світогляд, трансформуючись у художню гру тропів.

Середньовічні жанри. Жанри творів середньовічної літератури розподіляють на:

• функціональні (релігійна проповідь, феодальна хроніка, всілякі порадники (з полювання, турнірів, придворного етикету, з поетики й ін.);

• власне художні жанри (релігійна лірика і драма, художній спадок Аврелія Августина та П’‎єра Абеляра, лицарська лірична поезія, пізній героїчний епос («Пісня про Роланда»), рицарський роман; сатиричні жанри, особливо побутописні новели (французькі фабліо, німецькі шванки), фарси, сатиричний тваринний епос тощо).

Середньовічна поетика. У середньовічній свідомості конкретне й абстрактне не розмежовувалося. Взірцем вважалось повторення думок давніх авторитетів, а висловлювання нових ідей засуджувалося. Середньовічні тексти майже всуціль алегоричні, сповнені ремінісценцій, багатозначних символів, прихованого сенсу. Особлива роль за часів Середньовіччя належала усній народній творчості.

Християнство. Уся європейська середньовічна література позначена впливом християнства. У середні віки формується духовність, порушується питання про сенс життя. Ні того, ні іншого античність не знала.

Особливості світогляду. Найвищою істиною, навколо котрої групувалися всі уявлення й ідеї середньовічної людини, була віра в Бога, тому й середньовічна культура була теоцентрична (у центрі — Бог).

Енциклопедичність. Настанова на вірогідність, тяжіння до універсальності, тобто енциклопедичність, пронизують у середні віки усе: науку, художню літературу, образотворче мистецтво. Утім, середньовічна енциклопедичність мала умоглядний характер, була відірваною від практики, заснованої на досвіді, спостереженні.

(Використан матеріал с сайтов   "На урок" та "Всеосвіта")