Бернард Шоу хронологічна таблиця
1856, 26 липня – народився ірландський драматург Бернард Шоу в сім’ї державного службовця
1871 – закінчив школу і почав працювати в компанії, що займається продажами земельних ділянок
1872 – отримав посаду касира
1875 – переїхав до Лондона
1882 – починає цікавитися соціальними проблемами населення Ірландії
1884 – вступає в «Фабіанське суспільство», якому присвятив 27 років життя
1890 – отримав посаду штатного музичного критика в «Уорлд». Одночасно з цим читає лекцію на засіданні «Фабіанського товариства» на тему творчості Ібсена
1891 – пише статтю «Квінтесенція ібсенізму»
1892 – пише перший свій твір для театру під назвою «Будинки вдівця»
1893 – написав п’єсу «Серцеїд»
1894 – пише дві п’єси «Професія місіс Уоррен», «Зброя і людина»
1895 – працює театральним критиком в лондонському журналі «Сетердей рев’ю»
1897 – п’єса «Кандида» і «Обранець долі»
1898 – одружився на Шарлотті Пейн – Таунсхенд
1899 – п’єса «Поживемо-побачимо»
1922 – видає кілька п’єс – «Будинок, де розбиваються серця», «Назад до Мафусаилу» і «Свята Іоанна»
1925 – Бернард Шоу отримав Нобелівську премію з літератури «за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за точне об’єднання сатири з винятковою поетичною красою»
1928 – видав «Керівництво для розумної жінки з питань соціалізму і капіталізму»
1931 липень – сталася зустріч Бернарда з Сталіним
1948 – вийшла одна з останніх п’єс Шоу під назвою «Мільярди Байанта»
1950, 2 листопада – помер після того як впав в саду і зламав стегно
Джерело: https://dovidka.biz.ua/bernard-shou-hronologichna-tablitsya
Бернард Шоу - драматург новатор. Його новаторство полягає в тому, він створює новий тип інтелектуальної драми, в основі якої - не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей, боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам автор їх називає "драми-дискусії". Новаторські принципи драматургії Б. Шоу відображені в одній з найпопулярніших п'єс "Пігмаліон".
П'єса "Пігмаліон" розповідає нам про те, як може змінитися життя людей завдяки отриманому освіти.
“Пігмаліон” аналіз твору
Автор – Бернард Шоу
Рік написання – 1912 (Шоу написав п’єсу за 4 місяці)
Жанр – роман у п’яти діях
Тема – духовне пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості.
Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися!
У творі драматург утверджує декілька важливих ідей: про природну рівність людей і їхню класову нерівність, про талановитість людей з народу, про можливість подолання соціальної прірви через прищеплення мовленнєвої культури, про неприпустимість будь-яких експериментів над людиною.
Провідний мотив твору – пробудження людини.
Головними героями твору є:
Еліза Дулітл – неосвідчена молода квіткарка. У кінці твору стає справжньою леді, але не знає як жити далі.
Генрі Хіггінс – професор, фахівець з фонетики.
Пікерінг – літній полковник, цікавиться фонетикою. Він та Хіггінс займаються навчанням Елізи. Він був добрим та шанобливо відносився до Елізи, коли та була квіткаркою
“Пігмаліон” характеристика героїв
Еліза Дуліттл, квіткарка. Шоу описує її наступним чином. Її ніяк не можна назвати привабливою. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній чорний солом’яний капелюх, сильно постраждалий на своєму віку від лондонського пилу і кіптяви і навряд чи знайомий зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, що не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода і мило. Поруділе чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з-під нього видно коричневу спідницю і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазурую. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста.
У ході п’єси Еліза перетворюється. Хіггінс навчає її великосвітської вимови, у Пікерінга, бездоганного джентльмена, вона запозичує світські манери. Одночасно, і несподівано для Хіггінса, вона набуває почуття власної гідності. «Роль ця стала улюбленою жіночою роллю в театрі і прославила багатьох актрис».
Генрі Хіггінс, професор фонетики. Заробляє на життя, навчаючи розбагатілих вискочок аристократичній вимові, завдяки чому вони розраховують увійти в світське суспільство. Характеристика автора: Міцний, повнокровний, завидного здоров’я чоловік років сорока або близько того; на ньому чорний сюртук, які носять адвокати і лікарі, крохмальний комірець і чорний шовковий галстук. Він належить до енергійно типу людей науки, які з живим і навіть пристрасним інтересом ставляться до всього, що може стати предметом наукового дослідження, і цілком байдужі до речей, що стосуються особисто їх або оточуючих, у тому числі до чужих почуттів. По суті, незважаючи на свій вік і комплекцію, він дуже схожий на невгамовну дитину, шумно і стрімко реагує на все, що привертає його увагу, і, як дитина, потребує постійного нагляду, щоб випадково не накоїти лиха. Добродушна буркотливість, властива йому, коли він у доброму гуморі, змінюється бурхливими спалахами гніву, як тільки що-небудь не по ньому; але він настільки щирий і так далекий від злісних спонукань, що викликає симпатію навіть тоді, коли явно не правий.
Пікерінг, полковник, «приємний тип старого армійця». Зразковий джентльмен. Еліза наприкінці п’єси зізнається йому, що саме чемність Пікерінга відіграла вирішальну роль у її перетворенні:
Знаєте, коли по-справжньому почалося моє виховання? .. У той день, коли я вперше прийшла на Уімпол-стріт і ви назвали мене міс Дуліттл. З цієї хвилини я почала поважати себе … Ви розмовляли зі мною стоячи, знімали переді мною капелюх, пропускали мене в дверях … Різниця між леді і квіткаркою полягає не тільки в умінні одягатися і правильно говорити – цьому можна навчити, і навіть не в манері поводитися, а в тому, як поводяться з ними оточуючі.
Місіс Хіггінс, мати професора. Добра і справедлива.
Місіс Пірс, економка Хіггінса.
Альфред Дуліттл – батько Елізи. Літній, але ще дуже кремезний чоловік у робочому одязі сміттяра і в капелюсі, поля якого спереду зрізані, а ззаду накривають шию і плечі. Риси обличчя енергійні і характерні: відчувається людина, якій однаково незнайомі страх і совість. У нього надзвичайно виразний голос – наслідок звички давати повну волю почуттям. Ліній Альфред Дуліттл, що кидає виклик суспільній моралі, Шоу в одному з інтерв’ю назвав найсерйознішою в п’єсі, а самого Дулиттла він порівняв з Дон Жуаном. У післямові до п’єси Бернард Шоу повідомив, що, розбагатівши, Дуліттл «став надзвичайно популярний у фешенебельному суспільстві завдяки своєму демагогічному таланту».
Місіс Ейнсфорд Хілл – літня дама, збідніла представниця вищого суспільства. Вона була гостею місіс Хіггінс.
Клара – пихата і самозакохана дочка місіс Ейнсфорд Хілл.
Фредді – молодий хлопець двадцяти років, син місіс Ейнсфорд Хілл, закоханий в Елізу.
“Пігмаліон” сюжет та композиція
Цей твір про професора фонетики Генрі Хігінса, який уклав парі зі своїм товаришем,
полковником Пікерінгом. За умовами парі, Хігінс мав за 6 місяців навчити квіткарку Елізу Дулітл вимові та поведінці, яка характерна для аристократичного суспільства, щоб на світському прийомі її прийняли за герцогиню. Еліза старанно навчалася і справила на присуніх феєричне враження. Але що робити дівчині після закінчення цього експерименту, як повернутися до її життя, коли вона знає про краще?
Назва п’єси є іронічною алюзією на античний міф про скульптора Пігмаліона, котрий створив настільки досконалу статую дівчини, що богиня Афродіта погодилася, на прохання Пігмаліона, закоханого у створений ним образ, оживити статую.
Твір складається з 5 розділів. Елементи сюжету:
експозиція – несподівана зустріч різних людей біля собору під час дощу;
зав’язка – парі Пікерінга і Хіггінса щодо “створення герцогині з квітникарки”;
розвиток дії – навчання Елізи. Перетворення обшарпанки на герцогиню
кульмінація – нічна розмова після тріумфу Елізи.
розв’язка – “герцогиня бунтує проти професора”. Усвідомлення Елізою нового становища. Остання розмова Хіггінса та Елізи. Відкритий фінал
“Пігмаліон” проблематика
Основні проблеми підняті у п’єсі: природна рівність людей, культура мови, духовний розвиток.
У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.
П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості.
Сам Шоу мету своєї п’єси визначив
наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної
крові”…
Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці.
черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.
В основу комедії «Пігмаліон Б.Шоу покладено давньогрецький міф.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/pigmalion-analiz-tvoru
ТЕСТ "Пігмаліон" Б. Шоу
1. За жанром п"єса Б. Шоу - це
а) аналітична драма б) драма-дискусія
в) лірична драма г) епічна драма
2. В основу п"єси покладено
а) середньовічну легенду б) реальну життєву історію
в) давньогрецький міф г) автобіографічний момент
3. Головною думкою п'єси є твердження:
"І квіткарка може бути... "
а) щасливою б) герцогинею
в) багатою г) митцем
4. Еліза Дулітл починає брати уроки в професора Гіггінса, щоб...
а) стати актрисою б) обманом видавати себе за аристократку
в) отримати місце продавчині у квітковий крамниці
г) отримати місце у кондитерській
5. Генрі Гіггінс укладає парі щодо свого експерименту з
а) місіс Пірс б) полковником Пікерінгом
в) Фредді г) місіс Гіггінс (своєю матір'ю)
6. В ході експерименту з"ясувалося, що
а) в Елайзи тонкий музичний слух
б) вона точно може відтворити чужу мову
в) не здатна грати на. музичних інструментах
г) робить слушні зауваження щодо театральних постановок
7. Хто з героїв стверджує, що дівчина - "не камінчик на
узбережжі", її не можна взяти і " покласти до кишені "
а) батько Елізи б) місіс Пірс, економка
в) місіс Гіггінс г) мати Фредді
8. Батько Елізи приходить до Гіггінса вперше для того, щоб
а) забрати доньку б) "продати" Її за 5 фунтів
в) повідомити Елізі важливу новину г) принести речі своїй доньці
9. Під час першого випробування Еліза могла говорити тільки про
а) політику і погоду б) погоду і природу
в) погоду та здоров"я г) погоду і театр
10. Що не говорили про Елізу під час тріумфального прийому
а) Вона говорить так, як королева Вікторія
б) Вона говорить так, як моя
вчителька англійської
мови
в) Її вимова далека від досконалості
г) Мабуть, вона особа королівської
крові
11. Після тріумфального прийому Еліза кидає капці в обличчя Гіггінсу, тому
що
а) професор навіть не похвалив
дівчину
б) йому байдуже майбутнє Лайзи
в) професор вимагає негайно покинути.
його дім
г) Гіггінс просить повернути
перстень, який подарував
12. Еліза називає себе
а) дитиною в Задзеркаллі. б) дитиною в
чужій країні
в) дитиною серед дорослих г) дитиною в душі
13. Професор Гіггінс пропонує Елізі декілька варіантів щодо майбутнього:
а) Вийти заміж за Фредді
б) Придбати квіткову крамницю (з допомогою Пікерінга)
в) Стати помічницею Гіггінса
г) Повернутися до колишнього життя
14. Які твердження можуть бути головною думкою твору?
а) Якщо ти втручається в життя іншої. людини, ти береш на себе відповідальність за її майбутнє
б) У кожної людини є шанс змінити своє життя
в) Парі може стати поштовхом до змін.
г) В експериментах над людьми немає нічого страшного.
15. В кінці п"єси автор
а) видає Елізу заміж б) повертає її в батьківський дім
в) робить дівчину помічницею Гіггінса г) залишає відкритий фінал
